Він божевільний і самотній,

Вже не король, та ще не тінь,

Йому не вирватись з безодні

Своїх примар, своїх видінь.

Король без шпаги і корони,

Престол його в чужих руках,

Одне і те ж він бачить в снах:

Його в Бретань ведуть дороги.

І спрага помсти гріє руки,

Підбурює шалену кров,

Але в очах розп'яття муки

В яких кінець Христос знайшов.

Навряд чи є ще хтось в васалах,

У кого б витяглась рука,

Коли вина тече ріка,

Що б крикнути в трактирних залах:

«П'ю за здоров'я короля!»

В його кімнаті морок ночі.

Гнітюче дивляться вогні

В його безумства повні очі,

Що склом блищать у темноті.

Розбитий фарфор на підлозі

Розкаже більше ніж хотів.

Так само й срібло у волоссі

Кричить про долю королів.

Безумство впало на корону,

Мов яблуко п'янке розбрату,

І ледь майнувши по престолу

Зі звичного все збило ладу.

Над Францією хмара сіра,

Реальність долі сіє страх,

А в лже пророків лжива віра

І лже прокляття на вустах.

Гріхопадіння не впало на Єву

Винна у всьому змія.

Боже пробач, не карай королеву,

А захисти короля.

Сонце молитву виводить на небі

Фарбами літнього дня,

Боже, пробач всі гріхи королеві

І захисти короля.

Пута безумства у долі сталеві,

Марно, що йде навмання.

Боже, благаю, пробач королеві

І захисти короля.

Сльози неначе дощі березневі

падали із вівтаря,

боже, розпутство пробач королеві

і захисти короля.

Вся Франція кричить в тривозі

Вітрам північним навздогін;

- Карл обезумів у дорозі,

...Та ні, він зліг в тяжкій знемозі,

- Кажу ж вам, що безумний він...

Париж піднявши бунт заплаче

В передчутті чуми, як дива,

Ще й помста вершником прискаче,

Як буревій і люта злива.

Жорстокий Марс на колісниці

Зірвав останні нитки миру,

Кров'ю обпилися п'яниці,

І мало мудрецям ефіру.

Всі голоси злились в єдине -

У монотонний спів молитви,

Бо добре знають, що загине

Вся Галлія не в полі битви.

В ночі грозою крові вмились

Холодні вулиці Парижа,

Сьогодні тут померла тиша,

І помста криком народилась...

Хто розбушовує ці ріки?

Боги чи смертні? Може інші?

Втомила темрява повіки

Думки навіюючи грішні,.

Хмари згущаються в Труані,

Там підлість, зрада, лицемірство,

Там кожна зла рука в пошаній

І всіх об'єднує блюзнірство.

Там кожен прагне жменю слави

Й душі пожертвує спасінням,

Аби почути, що свавіллям

Парижа відчинились брами.

А Франція кричить в тривозі:

«кров'ю чумі Париж віддячить!»...

Як добре, що король ще й досі

Безумний і цього не бачить.

Душа моя хвалитиме тебе

Всім розповім про милість я твою,

І так, як і не зрікся ти мене

На цій землі, згадай і у раю.

Тікає ніч із розуму мого,

І просвітління бється наче птах

В моє безумством замкнене вікно,

І теплий ранок сіється в очах.

Я знаю боже, що тяжкий мій хрест,

І Франції є непростимий гріх,

Та я хвалю тебе, бо я воскрес,

Миром помазаний із рук твоїх.

Твоїм велінням я король і раб,

Моя спокута - мій безумний сміх,

Хай, що слабкий я до земних приваб,

Але благаю, відпусти цей гріх.

Душа моя хвалитиме тебе,

Хай знають велич всю твого ім'я.

Не зрікся, не залишив ти мене,

Хоч бачиш сам невартий того я.

Радій Ліон, вся Галлія радій!

Помазаник твій вийшов з забуття!

Тепер знайдеш ти милий спокій свій

Отримаєш собі нове життя.

Ознаки миру - білі голуби,

Зірвуться в небо, синє мов вода.

Скінчились дні набридливі журби,

Позаду залишилася біда.

Париж омитий муками святих

Під небом синім тишею дзвенить.

Король молитвами зцілився тих,

У кого серце правдою болить.

Безумний говорить у серці своїм: «Нема Бога».

Поглянь лиш, як радісно коїться злісний їх вчинок,

Напевно у мене одна тепер тільки дорога, -

Безумство до віку, і в цьому безумстві спочинок,

Врятуй мене боже, нема ж бо побожного в світі.

Є підлість і зрада, і вигнані воїни світла.

Навіщо ж я стукаю знову в ці двері закриті

Коли гірка істина ледве у серці достигла?

В холодній кімнаті втомилося серце мовчати,

І біль в голові переходить у напади люті,

Прийшов давній демон, аби розум мій відібрати, -

Солодкі хвилини в душі моїй ще не забуті.

Вітаю тебе, і вітаю, як іскру спасіння,

Позбавлення болі, на тебе усі сподівання.

Не бажаю я більше своєї душі просвітління...

Серед ночі мій крик це останнє зі світом прощання.

На шматки дзеркала розіб'ю, щоб закрити дороги,

Пророкуючи цим безліч років нещастя для себе.

Не чекайте мене, не зведуся я більше на ноги

Франціє прощавай, я сьогодні відрікся від тебе.

Втіха є ворогам, право, я божевільний, самотній,

Не приховую більше болючої, гіркої правди,

Я не в силі піднятися вище з вершини безодні,

І я демону серце віддам все до краплі назавжди.