Святі вуста п'ють оцет гіркоти

Під темний сміх замучених юрбою.

«Благаю тебе боже, захисти,

І в теплий дім візьми мене з собою.»

Помер, мов день, розіпнений пророк,

Зійшлися всі неначе на пожежу,

І дружно пекло падало в танок

Коли ділили воїни одежу.

Жалобну пісню чути в небесах,

Темнішають пейзажі мальовничі.

Вселився в душу фарисейський страх

І сам Петро відрікся правди тричі.

Там був і той, хто не побачив смерть,

Чие ім'я гріховне, як перелюб,

Життя правдивого у нього чверть

За те він має віру наче скелю.

Помилуваний демоном кричав:

«Пробач мене, в цьому моя провина!

За власним серцем я злочинцем став,

А на хресті померла кров невинна.

Він проданий за тридцять срібняків.

Гідно царя, але не сина Бога,

Згоріла зірка, що вела волхвів

І тріснула на двое синагога.

Ти замість мене покидаєш світ

Лиш доторкнувшись до душі моєї,

Велика шана впала на мій рід,

(А скільки ще пізнати має бід)

За мене Єшуа із назореїв.

Осмислено цілую пальці ніг

Тому, хто став ключем людей до раю,

Тому, хто каменем несе мій гріх,

Кому слізьми я ноги омиваю.

Жалкую лиш про те, що на хресті

Помер не я, а Син сліпого Бога.

По лікті в мене руки у крові,

А він життя і правда і дорога»