Свого тримайся. Не хились до долу

Під вітром злим і натиском юрби.

І до знемоги, аж до свого скону

Наперекір усім не зрадь собі.

Нехай відлунням у пусту кімнату

Прийде довіра перебивши скло,

А біль, що десь далеко вже позаду

Твоє тавром не виділить чоло

Терпи і плач, минуле не вернеш,

І ти, нажаль, не виправиш нічого,

Щоб жити далі сили віднайдеш

Нікому не показуй смутку свого.

Візьми себе змарнілого у руки,

Не злий і не жорстокий ти в душі.

В душі твоїй лише любов і муки,

Що ніжно сни порушують твої.

Хай серце мріє. Ллє одвічні сльози,

Бо мрія це усе, що в нього є.

Хай в дощ чи сніг, чи люті бурі й грози

Незламне серце вірою живе.

І всупереч осудженню і змовам

Кохай всім серцем вірно до кінця,

Тоді любов буде не тільки словом,

Ти зрозумієш, - істинна вона.

А коли звук розсіявшись від дзвону

Дасть зрозуміти: бiльше не прийти,

По правді скажуть:

« Не хиливсь до долу,

І зміг себе в турботі зберегти»