Цей дім, він проклятий богами,

Вже майже тисячу віків

Тут демони говорять з нами

Загадками розмитих снів.

Зигзагом ламаної вигнусь,

Як одержимий духом злим,

І наче проклятий прокинусь

Словам скоряючись чужим.

Всю ніч, забувши сон безпечний,

В куток затиснувшись, як тінь,

Я слухаю сміх безкінечний.

Замість солодких сновидінь.

Один із них говорить тихо:

«Поглянь ось лезо, ось рука,

Відчуй, яке барвисте лихо

У довгому житті струмка»

Інший нашіптує у злобі:

«Вклонись мені, я переміг,

Я ангел у земній подобі,

Впади рабом до моїх ніг..»

Стукіт і шум гнітить, тривожить,

Лякає, холодом снує,

А розум голосу говорить:

« Бог захистить, Якщо він є ...»

Покиньте! Безліч є просторів,

Навіщо це мені воно?

Не йдуть. Я певно збожеволів

І привидом я став давно.