Роздерте небо криком тонких вій

Ховає шлях до темного порогу,

Я заблукав в алхімії твоїй

Шукаючи у ній свою дорогу.

І навмання, ламаючи гілки,

Іду в той дім, де ти знайшла притулок,

Щоб обірвати ті міцні нитки,

З яких мені ти готувала трунок.

Химерні вежі наганяють страх,

Мов демони повінчані. Я бачив

Всю магію віків в твоїх очах,

І знову все за них тобі пробачив.

Ховаючись у вічний буревій

Не знаю щастя більшого від того,

Що заблукав в алхімії твоїй,

Хоча й хотів зцілитися від нього.